Вчорашня прем'єра Arctic Blast від Браяна Тренчарда-Сміта розчарувала нас, але ж не настільки сильніше, ніж як розраховували творці фільму.

Хіба шарм «поганих фільмів» в тому, що творці ставляться до них досить серйозно, а фільм з тріском провалюється у прокаті? Хіба не є культовим те, що виділяється з натовпу і має особливу, невизначену якість, яка поєднується з дуже конкретною, що дуже обожнює публіка? Тим не менше, автори зробили «поганий фільм» (або B-кіно, як його називають любителі кінематографічної гидоти), це шлях до катастрофи.

Arctic Blast – це фільм, який кричить «Подивись на мене, подивись на мене, я неймовірний!», а натомість чує у відповідь «Ні, ти поганий, дуже поганий» від аудиторії, що втратила щонайменше 5 людей, які не змогли витримати 90-тахвилинний триб’ют на тему «Що буде післязавтра» - ми сиділи біля дверей і бачили людей, що виходили і не поверталися.

Цей фільм доводить ненависникам Роланда Еммеріха, що в його блокбастерах про стихійні лиха є певний рівень складності, який не кожен може написати, переконуючись тим, що можна написати будь-що, аби це було модно. VFX дуже відрізняється від усього іншого, коли справа доходить до безглуздих розваг. (прим. перекладача – переклад недослівний)

Документальний фільм Марка Хартлі «Не зовсім Голівуд» допоміг Австралії відкрити і оцінити Ozploitation, і цілком зрозуміло, що Тренчард-Сміт намагався завоювати прихильність фанатів старих фільмів (Turkey Shoot тощо), він не розуміє, що ці фільми були зняті ще в 1970-х та 80-х. Його Arctic Blast був би популярним 6 років назад, але зараз занадто пізно.


Оригінал статті і коментарі до неї можете прочитати тут